Історична довідка

Герб  села Товсте

Розташоване село Товсте над річкою Гнилою, в самому серці мальовничого гірського пасма Медоборів. Це старовинне поселення, яке довгий час мало свій замок. 

Що стосується назви села, то старі жителі поселення розказують таку легенду: «Давним-давно на місці майбутнього Товстого ріс густий прадавній ліс. Відрізнявся цей ліс від інших тим, що дерева мали надзвичайно товстий стовбур. Коли тут почали селитися люди, почали вирубувати той ліс, ця особливість дерев згодом послужила за назву поселення». 

Легенди переповідають, що ще за княжих давньоруських часів тут селились люди (начебто була згадка у товстянських Церковних хроніках про те, що у 1242 році татари спалили Сатанів та Товсте). Перша письмова згадка про Товсте датована 1449 роком. Невдовзі по тому село перетворилося на містечко, а у 1469 році отримало магдебурзьке право, підтверджене потім у 1720 році. У різні часи тут проживало від 1500 до 3500 жителів.

Як стверджує Іван Фостаковський в своїй праці «Товсте. До монографії містечка», «…заложення містечка Товсте сягає ще княжих часів, бо тут була княжа твердиня в ланцюгу твердинь Товсте – Теребовля – Звенигород - Львів. Околиця Товстого мусіла бути заселена ще в передісторичних часах…».

Мало село Товсте і свій герб: на блакитному тлі зображено оленя - символ мисливства. Символічно: в давні часи ліси навколо міста були надзвичайно багаті дичиною, яка не лише годувала, а ще й одягала у хутро. 

Крім звірів, іншим багатством краю була червона та біла глина, чудово придатна для гончарства. От так і виникали у цьому лісовому місті цехи гончарів, теслів, столярів. Також в ньому існували ткацькі, шевські, боднарські та гарбарські цехи. Вироби свої майстри продавали на торгах, що відбувалися у місті щосереди. 

Містечко лежало на торговому шляху Київ-Сатанів-Теребовля-Галич-Львів. З північного сходу до містечка прилягали непрохідні ліси, яри, а північні і південні схили омивала річка, яка часто в дощову погоду, розливалася, утворюючи болота і очеретяні зарості, що робило місто неприступним.

Шляхтичі Шафранські звели тут свого часу вже згаданий чотирикутний у плані замок на невеликому пагорбі. З півдня і заходу твердиню захищали води ставу, а з півночі та сходу боронили вали, мури та глибокий рів. Народ, проте, має свою думку щодо засновника замку: ним вважають боярина Говида (у Товтрах є гора Говда). Начебто боярин оточив замок високим валом нечуваної товщини - у 5-6 метрів! А на валу понаставляв товстих дубових паль 6-7 метрів висотою. Ще одна легенда пов'язує фортецю у Товстому з іменем теребовлянського князя Василька. Замок був розібраний в середині ХІХ ст.

Товсте було своєрідним торговим та ремісничим осередком краю, підпорядковувалось Гримайлівському ключу. Місто мало суд та міську управу, а також збройну охорону. Через поселення проходив торговий шлях Теребовля - Товсте - Сатанів - Бар - Київ. Населення зростало, не всі займалися ремеслами, багато хто волів обробляти землю, вирощуючи на ній зерно та овочі. Місця за тісними мурами всім не вистачало. Населення викорчовувало ліси навколо Товстого, розширювало посівні площі. Нагальну потребу в оборонних спорудах спробували вдовільнити оновлений замок та мурована ратуша. В'їзди у місто стерегли рогатини з охороною: одна на виїзді з Широкої вулиці (що вела на Сатанів), інша - на вулиці, яка виходила на теперішній Перекалець. Третя рогатина розміщувалася на дорозі до Теребовлі. Була ще рогатина за валом, на так званій Долішній вулиці, на шляху до Кам'янця. 

До складу Товстого входить і його присілок – Перекалець, який колись був окремим селом. Джерела вказують на те, що в період визвольної війни Б. Хмельницького міщани Товстого і селяни Перекальця спорядили на допомогу Максиму Кривоносу свій загін, надавали допомогу продуктами.

Якщо ще 120 років тому на Перекальці нараховувалось близько 900 жителів, то сьогодні Перекалець – це частина Товстого, його вулиця, на якій проживає трохи більше ста чоловік.

Найдавнішою частиною Товстого є його центральні вулиці: Широка, Центральна, Боднарівка, Бабійова, Межихати, частина Долішньої вулиці та частина Перекальця. Саме тут з давніх часів населення займалось ремеслом, торгівлею, саме тут в різні часи за панування шляхти жителі цих частин села (тоді – містечка) не відробляли панщини і тому навіть сьогодні, коли жителі села йдуть в сільську раду, магазини, церкву, то говорять: «йду на місто».

До багатіючого та захищеного валами міста стягувались і чужоземці. Рік за роком зростала багата єврейська громада. Вона займалася в основному торгівлею. Краму було багато, тримати все то багатство особливо було ніде. Вихід був один, такий же, як і в інших містах: копати глибокі льохи і ходи для схову краму, адже напади татарів тоді ніхто не відміняв. 

Для приїжджаючих на торги зводять чотири заїзди біля міської ратуші зі стайнями для волів - найпоширенішого транспортного засобу середньовічного Поділля. Кожен заїзд міг вмістити 10 гостей Товстого. Тут на купців чекала гаряча їжа, а на коней та волів - сіно. Поруч з ратушею розміщувались і торгові ряди. 

На початку XVIII ст. містечко разом із Сатановим належало краківському каштеляну і великому коронному гетьману Адамові Миколаю Синявському (Сенявському). Дідич побудував над рікою млин, за свої кошти збудував збережені дотепер церкву Івана Хрестителя (1783 р.) та костел Успіння Діви Марії (1720 р.). Біля храмів тулились цвинтарі - аж до 1890 року, коли Товсте накрила епідемія чуми. Саме тоді почали ховати вже за селом. Біля костелу дотепер збереглося кілька старих понівечених часом надгробків.

Костел Успіння, до речі, стоїть на місці свого дерев'яного попередника з 1715 року. Тільки та святиня була далеко не першою у містечку: костел-попередник попередника згадувався у записах архієпископа Яна Димитра Соліковського у 1600 р. і єпископа Томаша Піравського від 1615 р. Мурований храм, що дожив до нашого часу. Відомо, що у 1858 р. у костелі було сім вівтарів. Великий ремонт костел пережив у 1910 р. - з відновленням інтер'єрів і встановленням п'яти нових вівтарів. Костелу пощастило - наступний ремонт відбувся в 1937 р., тож коли останній ксьондз Товстого, Францішек Рахел, покинув парафію 22 жовтня 1945 р., а в 1949 р. споруду перепрофілювали на зерносховище, храм був ще у відносно непоганому стані. Тож навіть наступний етап своєї кар'єри, коли довелося підпрацьовувати складом міндобрив, будівля пережила. 

Після Синявських Товсте перейшло до Чарторийських, Любомирських, а у 1822 р. містечко з околицями придбав Леопольд Пальтенберґ - віденського адвоката. Його син Карл багато зробив для впорядкування і піднесення Товстого: збудував муровану ратушу, муровані будинки для урядників, стайні для коней, що перевозили пошту і казарми для ескадрону мадярських гусарів, які стояли під гарнізоном. Протягом року в Товстому відбувалося вісім ярмарків, на які приїжджали ремісники і купці з різних міст Австрії.  (У кінці ХІХ ст. одну стайню було перероблено на читальню "Просвіти"). 
Після смерті Карла з 1838 року Товсте стало занепадати. Син його переїхав жити у Відень, а містечко передав в оренду місцевим євреям. У 1843 році тут відкривається школа з викладанням німецькою мовою, яку згодом змінили на польську, з 1861 р. діє окрема українська школа. Дерев‘яна церква св. Михайла згоріла, тож на її місці пізніше звели школу. У 1849 році мури містечка були розібрані і дано мури біля костела і церкви, решта каменю пішло на дороги та інші будівлі. 

Після того як у 1872 році Товсте придбав власник села Вікно Владислав Федорович, містечко знову почало розвиватися. Федорович домігся від уряду відкриття в Товстому пошти та телеграфу, збудував млин і цегельню, відкрив гончарну школу.

Протягом тривалого часу існування Товстого його населення займалося різними видами діяльності. Жителі містечка займалися ремеслом і торгівлею, жителі присілків – землеробством. В той час як жителі містечка були вільними людьми, населення присілків за часів як польського, так і австрійського панування, перебувало під владою панів-шляхти, відробляли панщину, яка була скасована 03.05.1848 року, а в кінці ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. частина збіднілого населення змушена була в пошуках кращої долі емігрувати в різні країни: США, Канаду, Бразилію.

У 1910 році в Товстому було 2 тис. мешканців, з них 55% греко-католиків, 12% латинників, 33% іудеїв.

За часів ЗУНР Товсте входить до складу Тернопільської військової округи.

У 1920 році в Товсте прийшла на два місяці радянська влада, місцевий ревком відібрав у Федоровичів землю і розділив між селянами.  

На початку 20-х років ХХ ст., з переходом під польську окупацію, Товсте втрачає статус містечка і стає звичайним українським селом зі своїми успіхами і невдачами.

Товсте до 1939 року належало до Скалатського повіту Тернопільського воєводства Польщі.

Наприкінці 1939 року, після приєднання західних областей України до Української РСР село увійшло до новоствореного 6.01.1940 року Гримайлівського району. За часів більшовицької окупації Товсте постійно є центром Товстенської сільської ради, якій підпорядковується і село Кут. В 1940 році за часів першої більшовицької окупації почалася в Товстому кампанія колективізації.

20 березня 1958 року у зв’язку з ліквідацією Гримайлівського району Товсте увійшло до складу Скалатського району.

30 грудня 1962 року при розширенні району Товсте було приєднано до Підволочиського району.

В 1964 році село у зв’язку з новим територіальним поділом районів разом з усім Гримайлівським кущем приєднано до Гусятинського району.

В даний час село Товсте є центром Товстенської сільської ради Гусятинського району Тернопільської області.

Певний час частиною Товстого був і його присілок – Кут, село наше до 1939 р. навіть називалося Кут-Товстецький. Кут будувався пізніше Товстого по правому боці річки Гнилої, де вона робить різкий поворот, утворюючи кут. Від цього і пішла назва Кут-Товстецький. Однак за постановою Верховної Ради України від 25 травня 1991 року відновлено давню назву села Кут і поселення стало окремим селом з підпорядкуванням Товстенській сільській раді.

На даний час у селі залишилось близько 400 дворів, багато хат пустує. А число мешканців становить 699 осіб.

Серед культуриних пам‘яток у селі яскраво виділяються пам'ятники Тарасу Шевченку (1992 р.) і Маркіяну Шашкевичу (1911 р., реставрований у 1986 р.), церква Св. Івана Хрестителя та церква Св. Трійці, костел Успіння Діви Марії, пам‘ятники загиблим односельчанам в роки воєн, польської, німецької та радянської окупацій. 

З Товстим пов'язане ім'я польського художника Францішека Городинського (1871-1900) та єврейського літературознавця Генріха Бегелайзена (1855-1934).

Товсте

На тривогах доріг і століть

Наше славне Товсте стоїть

Щедро сковане в зелень садів,

Щиро купане в спів солов’їв,

Оперезане в стрічку стежок

Заглядає у Гнилчин разок.

І напружені теплі долоні

У хлібів золотому полоні

Судить подихом днів і ночей

Зігріває серцями людей.

Наше рідне стареньке Товсте

Де «скажи» корінь роду росте ?

Де гілки твої і листочки,

Де сини твої, твої дочки? –

Розлетілися по світах,

Ну а ти, ясенами на шлях

Все виходиш, дітей виглядати

У попутніх про світ розпитати,

Бо багато магістрів і магістринь

Вийшли звідси у завтрашній день

І нехай над тобою століття

Пролітають зовсім не помітно

Хай сини твої розлітаються

Мало дочок в селі залишається

Але знай, що онуки невдячних

Тих, хто кинув тебе необачно

Знов повернуться радо сюди,

На Гнилчині ці береги

І в каштанах і в ясенах

Зазвучить їхня праця в піснях.

С. М. Назарик

жителька села Товсте, 

вчителька української мови і літератури 

в Товстеньській ЗОШ І-ІІІ ст.